Дядя Миша и Дядя Митя

Литературная гостиная
№35 (331)

Я отошел от скамейки к фонтанчику попить, а когда возвращался, увидел, что под нашу с дядей Мишей тень идет, протягивая руку, какой-то могутный дедуган.
-Миша, - радостно закричал он издали, - ти ще не виростив у Америцi пейси? Дивись на моi вуса! - По говору я сразу узнал жителя “зрусификованого” городка или села на Украине. - Дивись - запорожець!
-За Гудзоном, - немедленно вставил дядя Миша. - Ты еще не начал путать реки, Митя?
-Рiки... - Запорожец сел и тяжко вздохнул. - Сьогоднi читаю: Украiна- ненько на 80-му мiсцi за людським розвитком. А по соняшнику по-пiд вiкнами, як i була, - на першому... Хай чорт його батьковi!
-Ты какого батька имеешь в виду?
-Та хiба ж я усiх лихих батькiв знаю?! Iсторики й тi в них заплутались. Той каже: ось вiн! А другий: чи ви здурiли, колего?
- Пече... Де отой мiй капелюх, що я в ньому на рибалку ходив? How do you do, Миша? Як тобi живеться-мешкаеться пiд хмарочосами?
-Как? Ты же видишь... - дядя Миша повел рукой по парку.
-О-о, та тут усi нашi! Домiно, шашки-шахи, карти, нарди, преферанс! Нашi, нашi - справжнiй десант высадився! Тiльки вiн перекурюе.* Зараз скомандую: “Струнко!” - побачиш, як усi повскакують! Вони ж ветерани...
А де твiй приятель? Iдiть до нас, товаришу, ми з Мишею ще в Балтi хлопчикували, по садах гайдамачили, це вiн потiм до Одеси подався. Миша, а чи ви не загубили у дорозi тi махновськi грошi?
-Какие махновские? - вскинулся вдруг дядя Миша. - Что ты дуришь человеку голову?
-Ой, друже, про тi грошi уся Балта знала! Та, мабуть, пiв-Одеси. Вони, як сказали б ученi люди, хвилина iсторii. Нiяк не можу не розповiсти.
Слухайте, товаришу...
Дядя Миша насупился и отвернулся, но запорожец уже повел рассказ.
-У них в сiм’i, в комодi, по правiй руцi, лежала купка грошей, перев’язана стрiчкою. Коли приходили гостi та коли дiло доходило до смiху, ту купку всiм показували - от регiту було!
- Регiту було! - повторил дядя Митя и мотнул головой. - Бо за ту купку дивовижних грошей його дiд запродав водяний млин - все, що в нього було, завiщати дiтям та онукам! За то його прозвали Соломоном Мудрим - ти й те забув, Миша? Не сумуй: як ви iх привезли до Нью Йорку? Твiй Якiв на цi паперцi, може, знайде нумiзмата? Одна ця старовинна байка мiльйон доларiв коштуе! Так що good luck, Миша!
А як ти сюди переiхав, друже?
-Как все! - все еще сердито ответил дядя Миша. - Молодые собирались, все упаковали, сели на чемоданы. Вдруг видят - в углу зонтик. Они думают: взять не взять? Решили взять. “Вдруг там дождь?” И сунули меня под мышку... Вот ты как сюда попал, запорожец?
-Те ж, як усi. Донька вийшла замiж за еврея. У ii сiм’i - галас, у нашiй - шепотiння. Але ж добрi люди сказали: шлюб робиться на небесах. Ну й почали збиратися...
-Так-то дочь. А ты ведь имел свой дом.
-Мав. Ще й який. I город був, i садочок. Але прийшло лиха година. Посадили картоплю, виростили, одних жукiв з тонну за лiто зiбрали. Якось ранком прокинулись - нема нашоi картоплi! Вкрали! Один кущ залишився. Хтось нас пожалiв... Кабанчика жiнка купила, хотiла выростити, якось вночi щось грюкнуло, ми пiдскочили - аж нiчого... Ранком бiжимо до сараю - нема нашого кабанчика! Кукурудзу посадовили - усю знесли! А чим курей годуватимеш? Я i кажу дочцi: забирай i нас звiдсiля, бо вкрадуть.
-А вы-то на что?
-Зроблять з нас добрива та продадуть якомусь “новому”, а той виростить квiти. На менi - георгiни, а на жiнцi - рози...
Тут дядя Митя с минуту покряхтел.
-От усi кажуть: iмперiя... - снова заговорил он. - Я тодi, як усi горлали i вуса вiдращували, теж роззявив рота: Геть! Ганьба! Доста iмперii!..
А зараз дотямкав: iмперiя - то ж був, що про неi не кажи, ор-га-нiзм! Був эдиний кровообмiн. А як iмперiю розтрощили, що вийшло? Там - вiдтята нога, там - копито, там - ще одна нога, там - хвiст, там - вухо, там - клаптик шкiри лежить i хтось на ньому жирiе... Живiть собi на здоров’я! (Дядя Митя сказал: здоровля). А яке вже здоровля, як нi тiеi кровi, нi тiеi - одноi - голови, нi того обмену речовин бiльше нема?!
Дядя Митя снова покряхтел, покряхтел и продолжил прежний рассказ.
-Переiхали; дiти - обидва - вже працюють, жiнка на кухнi, а я туточки свiй коштовний час з тобою марную-гублю...
Мой дядя Миша все еще дергал то одним плечиком, то другим, переживая обиду. Вот все же обернулся.
-Ну, хорошо... Раз ты рассказываешь о Балте, почему бы тебе не вспомнить, как ты учился еврейскому языку? А? У моего старшего брата?
-Таки був анекдот.., - согласился дядя Митя. - I як вiн забувся? Нехай я його розповiм, смачнiше буде.
У колишнiй Балтi, товаришу, був культурний центр - бiльярдна. Крiм ресторацiй, церкви та сiнагоги. I ось, коли у мене пiд носом зачорнiло, Мишин старший брат, покойний Льова, повiв мене до бiльярдноi. I я вперше раз узяв у руки кiй...
А тамочки не тiльки грати треба було вчитись, там був свiй словник. Шар, луза, дуплет, “свой”, “чужой”, “американка”, “пирамида”,”от двух бортов в середину”, кикс... Льова керуе - я вчусь. I шари катать, i новим словам. Помiчаю: Льова, як заб’е шара, так пiдбадьоруе його якимись смачними словами - я iх з одного разу не розiбрав, теж, мабуть, бiльярднi. А моi шари усяку лузу минають. Врештi-решт залучив! I кажу, радiсний, тi слова, шар свiй перший пiдбадьорюю:
-Гей какн!
Льова спрямився, очi витрищив:
-Митя, - питае, - ти хоть знаешь, что ти сказал?
-Щось бiльярдне, - вiдповiдаю, - а що?
Вiн регоче:
-Хорошо же ти начал изучать идиш! Мог бы спросить у меня что-то попроще!
Дядя Миша глянул на меня, проверяя взглядом, восстановлено ли равновесие в обмене колкостями, и, все еще ядовитый, спросил у старого приятеля:
-Вот ты сказал, что, как все тогда, отпустил усы. Отчего ж ты их не сбрил, когда приехал сюда?
-Слухай, Миша! - ответил соседу и мне дядя Митя. - Ось ви у своiй сiм’i зберiгаете ту махновську купку грошей - для чого? Я розумiю: щоб вашi дiти й онуки на нiй вчились. Шоб вони не профукували млинiв, як iх дiд, - так? Моi онуки питають мене: “What for you have your moustaches, granny?”. А я iм: то моi, любi чилдренята, не вуса, а... а що далi, я вам скажу, коли буду жити ще рокiв з п’ять. Або ж напишу у заповiтi. Цiннi будуть слова! Нiчого iншого у мене, на жаль, немае...
А взагалi, шановнi товаришi, маю ще одну довiдку: прiзвище мое ще, мабуть, з Хортицi, де колись була Запорiзька Сiч, i звуть мене Пiвтора Дядька. А де ви бачили, щоб Пiвтора Дядька не мали вуса на пiвтора метри?.. Чого ти скубеш потилицю, Миша?
-Я думаю...
-Ну, скажи, скажи...
-Я вважаю, що еврея можно впiзнати i без пейсiв.

• Я прошу извинить меня за то, что в двух алфавитах моего компьютера не нашлось украинской буквы “е” - повернутой нашей “э”, и “i” с двумя точками.
• Вадим Чирков